Ольга Онищенко

публикует статью

15 августа 2015, 02:20

370 0

Анонс:
Які обов’язково потрібно зустріти.

12 неповторних українських світанків,

Це диво – бачити світанок. Який, торкаючись промінням до землі, приносить новий день. У згасаючому світлі міських ліхтарів, у перших звуках наших вулиць. З помахом крил гірського птаха, чи сяйвом останньої ранкової зорі, ніжною прохолодою тихої морської хвилі, чи відблиском бузкового неба у дзеркалі озер. Це будуть гори, чи пустеля, маленьке село, чи мегаполіс, свято купальської ночі, чи просто перший день зими – де б не розпочинався твій новий день, зустрінь його з посмішкою. Адже ти – у дивовижній країні, де найкрасивіші у світі світанки. Тут сотні мальовничих місць, де вони особливо чарівні. На стільки, що в один з таких світанків ти, може, зрозумієш, що став щасливим. Хоча б від того, що побачив це диво.

Світанок на Купала

Здавна у свято Купала українці поклонялись стихії води. Силі, яка наповнює життям все на землі. Світанок на Купала завжди був особливим. За віруваннями, тоді купається навіть сонце у воді. А тому вона, у ріках і озерах, у росах, стає чарівною. Рано-вранці на Купала жінки завжди збирали зілля. У перших променях купальського сонця воно наповнюється цілющими силами. Не пропустіть купальського світанку – пройдіться босоніж росяними травами, вмийтесь чистою ранковою росою.

фото: Дімас Фролов

фото: Боднар Віталій

фото: Наталія Гончарук

Світанок у полі

Краса світанку в полі під час жнив – у прохолоді легенького вітру, що колише голівки маків, у пісні жайворонка, що прокинувшись раненько, спішить вітати новий день, у дивовижних пахощах чебрецю. А як пахне свіжоскошене сіно, як п’янить цей літній аромат у просторах ранкового поля. Здається, так пахне вся земля. А над нею вже рум’яниться небо – кольорами тих самих маків, соняхів і того польового чебрецю.

фото: Ігор Булах

Макіївка (фото: Балховітін Дмитрій)

фото: Дмитро Балховітін

У пшеничному полі (фото: Віталій Башкатов)

Ромашкове поле у Криму (фото: Сергій Анашкевич)

Світанок на воді

Новий день починається на кордоні двох світів, що проходить по лінії горизонту. Вода і небо. Небесна стихія і стихія води відкриваються перед тобою у дивовижній красі у час, коли сходить сонце. Здається, вони безмежні. І серед цієї безмежності ти – на кордоні дня і ночі, в обіймах сонця, на святі народження нового дня.

фото: Денис Ткаченко

фото: Марк Пурель

Світанок над Черемошем (фото: Юрій Крилівець)

фото: Слава Кузьменко

Світанок у культових місцях

Наші предки завжди вважали гори святими місцями, де живуть боги. І не відомо, скільки століть поспіль люди приходили сюди, щоб поклонитись Сонцю. Древні святилища, культові комплекси, храми і кургани – місця сили. Ті, хто вірить у божественність природи довкола нас, і зараз приходять сюди, щоб черпнути священної енергії. В час, коли велетенський диск світла піднімається у небо, благословляючи землю, та енергія відчувається найсильніше. Чарівний ранок народження літнього сонця-Купала переходить у святковий день сонцестояння. Його треба привітати, зустрівши з чистими думками, попросивши благословення у Матері-природи.

“Кам`яна Могила” (фото: pklimenko)

Світанок у твоєму місті

Який світанок у твоєму місті? Ти бачив його колись не мимохідь, не по дорозі на вокзал чи роботу, не крізь вікно квартири чи авто, а по-справжньому? Може це місце зустрічі буде на даху багатоповерхівки, чи березі міського озера, чи балконі старого будинку на узвишші… Насправді у кожному місті настає особливий світанок. Він може починатись з вогників далеких вікон, що спалахують одне за одним, з крику чайок на набережній, з гулу моторів чи сирен, з гудків ранкових поїздів, що спішать з ночі в день… І над всім цим сходить сонце – велично і спокійно – як щось вічне і прекрасне, що не залежить від цього міста: від його настроїв, якостей, станів, рівнів, цін і характерів – воно вище, над нами.

Тернопіль (фото: Богдан Мазур)

Одеса (фото: Боднар Віталій)

Житомир (фото: 1.zt.ua)

Заліщики (фото: Любомир Тригубишин)

Київ (фото: Артем Федорук)

Світанок у зимових горах

Схід сонця над засніженими вершинами гір – це казка. Коли морозне рожеве сонце, що спало у кошлатих хмарах, прокидаючись, розсипає блискітки на білі сніжні пагорби. Ти вдихаєш цю дзвінку свіжість і наповнюєшся невимовним захватом від побаченої краси. Ніколи кольори цих гір, цього неба не виглядає так яскраво і свіжо, так хвилююче і урочисто, як у зимові світанки. Ти маєш бути в один із тих світанків тут, де сонце приходить на зустріч в гори так близько, що здається, можна рукою погладити його білу ковдру із пухнастих хмар.

фото: vovikmar

Квітневий ранок (фото: vovikmar)

В Карпатах (фото: Андрій Майовський)

Світанок біля замку

Ви бачили, як велично, урочисто виглядає середньовічний замок у променях світанкового сонця? Холодний спокій сірих кам’яних стін потроху ніби огортає тепло і ніжність. З кожною хвилиною все більше світла проникає поміж колон, у старі арки, вікна і балкони. Ховаючи нічних примар та привидів разом із таємницями старовини. Не сумнівайтеся, цей ранок стане незабутнім.

Дубенський замок (фото: Sergey_Nik_Melnik)

Замок у с. Свірж (фото: Олександр Бистріков)

Мангуп-Кале у Криму (фото: SergeyIT)

Хотин (фото: Sergey_Nik_Melnik)

Світанок у Карпатах

Розпалена ще з вечора чабанами ватра потроху погасає. Траву на полонинах застеляє прохолодний туман, ховаючи сліди мавок і чугайстерів. Так заходить у Карпати новий ранок. Від проміння світанкового сонця виблискують краплинки роси, а десь неподалік біжить гірська річка. Якщо прокинувшись на сході сонця, скупатись у тій річці – наберешся здоров’я на цілий рік. На світанку Карпати виглядають якось особливо. І сонні крокуси на холодних пагорбах, і налиті соком яфини наприкінці літа, і туманні ліси, що з ночі чекають на промені сонця.

фото: Тіт Леонід

фото: Олена Петренко

фото: Сергій Єршов

фото: Олена Петренко

Світанок у степу

Наші предки вірили, що ранок на землю приводить Зімцерла – богиня світанкової зорі, весни і квітів. Вона будить гаї, ліси і степи. Які вони красиві, українські степи на світанку! Це неймовірна картина, намальована художником. Сутінки ще іскряться холодною росою на траві, легкий вітерець розносить пахощі рути і полину, а здаля дочувається пташиний спів. Небо починає світлішати. Здається, тоді природа завмирає на мить. На величезні степові простори починає ступати ранок. Він запалює рожевим світлом землю з травою, піски і одинокі дерева. Степ чекає на ще один спекотний день.

Асканія-Нова (фото: av-photo)

Олешківські піски (фото: racking.org.ua)

фото: Світлана Голубенко

Світанок в старому селі

Здавна люди у селах, що жили «ближче до землі» дотримувались істини, що прокидатись зранку треба разом із сонцем. Як морозний різдвяний ранок кличе дзвонами на святкову молитву. Люди з чепурних хатин виходять у святковій одежі. Або як влітку теплий серпневий ранок ще від світанку кличе у поле чоловіків із косами та жінок з малими дітьми. Здається, ці люди от-от повиходять з дверей старих, розмальованих квітами, глиняних чи дерев`яних хатинок, що стоять одна біля одної у музеях просто неба, ніби справді на вулицях старого українського села. Мабуть сюди світанок приходить ще задовго до того, як прокинеться далеке метушливе місто.

Мамаєва Слобода

фото: Сергій Гузаров

Садиба із села с. Яснозір’я у скансені Пирогово (фото: Sergey UA)

У Пирогово під Києвом (фото: Iaroslava)

Світанок на фестивалі

Такі світанки не забуваються. Не втомлені мелодіями ночі, сотні людей разом зустрічають новий день з відкритими обіймами. Коли прокидається маленьке кольорове містечко із десятків хатинок-наметів серед трави, літа і ранкових променів. Коли у рожеве небо запускають величезні різнобарвні повітряні кулі – «Назустріч сонцю» – вони здіймаються все вище над живописним каньйоном, над старим містом, що дрімає… В Україні щорічно відбувається багато фестивалів, які запрошують провести ніч, наповнену найцікавішими дійствами та зустріти незабутній світанок під відкритим небом, у дружній атмосфері.

Село Підкамінь

фестиваль Назустріч сонцю (фото: blog.eslim.my)

Фестиваль "Трипільське коло" фото: Роман Иллюша

Фестиваль “Трипільське коло” (фото: Роман Іллюша)

Світанок на березі

У цьому є щось магічне: спостерігаючи з берега як сонце помалу виринає з води, ти наповнюєшся відчуттям дивовижного безконечного спокою і гармонії. Які вони цінні, ці миті на одинці з собою, в своєму окремому світі, що ніби існує посеред безлюдного морського узбережжя, у золотому тумані світанкового сонця і тиші синіх глибин. Тут, поруч тебе прокидається природа. Озерне плесо, що колише лілеї, чи берег річки, де бродять сонні птахи поміж очеретів. Де ранок купається у холодній ще воді, виблискуючи щораз яскравішими променями, наповнюючи світлом все довкола.